Незалежний горщик!

Якось надвечір, коли вже підходив час вечері, господиня поставила горщик з їжею на підвіконня, а сама пішла кликати дітей і чоловіка, що поралися в городі, до столу.

А до вечері були вареники — смачні, пухкі. Від самої лише думки про них у щирого українця на обличчі з’являється усмішка.

Зроблені вони були з білої пшеничної муки та щедро обвалені у вершковому маслі, щоб не позлипалися між собою.

Взагалі-то вареники між собою не спілкуються — їм навіть лінь поворухнутись: занадто вже пухкі та важкі. Але цього разу серед них з’явилися троє, які помітно відрізнялися від інших. Господиня ліпила їх останніми, начинки не вистачило — от і вийшли вони худорлявими.

Навіть товсті й ліниві вареники не могли цього не помітити.

— Що це з вами? — спитав найтовстіший вареник з капустою, з довжелезними вусами та чубом-оселедцем на голові. Такими були всі вареники з капустою.

— Ви ж такі худі, що аж світитесь! — додав він.

— Та вони, мабуть, каші мало їли! — підхопив інший.

І всі вареники разом зареготали.

Худий вареник з капустою був, як і всі — з козацьким чубом, але без вусів. Занадто ще молодий. І, як у всіх капустяних вареників, мав різкий характер.

— Ви, дядьку, дивіться — не іржіть так сильно, бо ви такий товстий, що ще луснете від сміху. Вся капуста по горщику розлізеться — який же з вас тоді наїдок?

Після цих слів сміх у горщику одразу стих.

Із усіх вареників найрозумнішими вважалися вареники з картоплею. Побачивши, що справа йде до сварки, худий картопляний вареник, який стояв праворуч від капустяного, запропонував:

— А може, підемо прогуляємось перед вечерею?

Всі троє залюбки погодились.

Першим виліз вареник з капустою. За ним — з картоплею. Останнім — вареник із сиром.

До речі, вареники з сиром вважалися найдобрішими. Бо сир був із цукром, а солодке життя — завжди добре. До того ж вони були талановитими: скласти пісню — до них, написати вірш — до них, намалювати картину — краще за них ніхто не впорається.

Отак троє худорлявих вареників опинилися на підвіконні.

Перед ними відкрився чудовий краєвид господарського двору. Скрізь кипіло життя: у хліві задоволено хрюкали свині, кінь на оборі жував овес і фиркав у широкі ніздрі, неподалік лежала корова, жуючи жуйку. Кози, кури, гуси, качки — все гомоніло.

А на курячому дворі два півні затіяли бійку.

— Ти ба, як б’ються! — жваво сказав вареник з капустою.

— Так, так, — підтримав картопляний. — Ще молоді, досвіду замало. Але той рябенький — перспективний, техніка є.

— І навіщо їм битися? — додав вареник з сиром. — Краще б мистецтвом займались. У півнів же голос чудовий! Могли б співати, дарувати красу…

— Ага! — перебив капустяний. — А коли на твій горщик, де твої батьки, брати й друзі, хтось зазіхне — ти що, співатимеш?

— А що, була така історія? — зацікавився картопляний.

— І я не чув, — додав сирний.

— То слухайте.

— Якось господиня вирішила разом із варениками приготувати ще й пельмені. Порадили їй там… родичі якісь. Замість нормальних вареників з м’ясом — наліпила тих пельменів. І, що найгірше, в один горщик з нами поклала. «Ну не посваряться ж», — подумала.

Ми собі лежимо — спокійні. А вони… Почали крутитися, штовхатися, кричати, що їм місця мало, що їх тут «ущемляют».

Першими до них звернулися вареники з сиром:

— Хлопці, ну навіщо це? Треба ж по-доброму, з розумінням.

Та ті навіть слухати не стали. Обізвали їх «убогими» і почали заявляти, що це, мовляв, «ісконно їхній горщик».

Тоді підійшов вареник з картоплею і спокійно пояснив: горщик цей завжди був варениковий. Тут їхні діди й прадіди жили. А пельмені — нові тут, хай живуть, але поводяться чемно.

Не послухали.

Як налетіли з лайкою! Почали штовхати, виганяти, ображати наших.

От тоді до справи стали вареники з капустою. Закрутили вуса, чуби за потилицю — і як дали тим пельменям! Повилітали всі до одного з горщика.

І знову запанували мир, тиша й спокій.

— Оце так! — захоплено сказав картопляний. — А що з ними далі було?

— Та нічого особливого. Поки господиня поралася — позбігалися коти та всіх їх і з’їли.

— Так… — задумливо сказав вареник із сиром. — Рід вареників завжди був сильний і гідний. Треба буде написати вірш про цей шляхетний вчинок. Про боротьбу за наш незалежний горщик.

Так троє друзів до самої ночі сиділи на підвіконні, милувалися рідним подвір’ям, а потім повернулися відпочивати у свій — незалежний — горщик.

Кінець