«Звукач»: між дронами та акустикою
«Звукач» — інженер дронової майстерні підрозділу «Ясні Очі» та автор унікальної акустичної системи, яка народжується між службою та вечірнім душем.
До служби він створював авторські акустичні системи: великі рупорні конструкції, домашній hi-fi та експериментальні аудіопроєкти.
Сьогодні між бойовою роботою він продовжує створювати звук — уже в зовсім інших умовах. Це розмова про техніку як мистецтво, творчість під час війни, втому, пошук себе й потребу залишатись людиною навіть тоді, коли весь світ навколо звужується до роботи, майстерні та коротких моментів тиші.
Я інженер дронової майстерні.
— Коли ви прийшли на службу і як це рішення для вас виглядало?
— Я прийшов на службу 05.05.2025 — своїми ногами, за власним бажанням. Ще за три тижні до цього моменту я й не підозрював про такий поворот. Але одного ранку я запитав у друга, який нещодавно почав там служити, як справи. Згодом до цього підрозділу пішов і я. Ну і через два дні мою кандидатуру затвердили, а прихід у ТЦК був узгоджений.
— Чим ви зараз займаєтесь на службі?
— Я інженер дронової майстерні. Роблю там усе, що вмію, і те, що треба.
— Як виглядає ваш ритм життя зараз?
— Прокинувся на роботі, працюю, сплю. Інколи їздимо в супермаркет — це прям розвага для нас. Бувають дні, коли я пізно ввечері усвідомлюю, що навіть не бачив білого світу. Але як потепліло — почали частіше висовувати писочок, щоб побачити сонце.
Роботи багато, і ми постійно в ній.
Якщо хочеш дешевше — зроби сам.
— Як ви почали займатись акустикою і в який момент зрозуміли, що це «ваше»?
— Мені важко сказати, коли саме. Це зерно сиділо в мені дуже давно. Варто лише подивитися, які журнали «Скай» я створював у дитинстві — і все стане ясно.
Батько любив музику, у нас були великі колонки — і це мені, мабуть, перейшло «по крові» та прогресувало. Наприкінці школи я зацікавився електронною музикою, почав діджеїти, а згодом — і писати музику.
Через певний час музику писати перестав, але навички роботи зі звуком залишилися. Почав працювати у сфері запису, створення та монтажу звукових ефектів для анімаційних роликів і реклами. Паралельно з цим цінував хороший звук.
У певний момент мені захотілося мати хороший домашній звук — щоб сісти й кайфонути. Але те, що хоч якось мені заходило, коштувало від 1500 доларів і більше. Тобто для комплекту треба було ну хоча б 3000 доларів.
Я дядьок в салоні задовбав, і мені сказали: «Якщо хочеш дешевше — зроби сам».
У той момент «загорілась лампочка над головою». Я тоді думав, що дійсно зможу зекономити й зробити краще. Це все ще й припало на час пандемічної ізоляції… Коротше, я тоді не знав, у яку кролячу нору лізу. Але стартом можна назвати той період — весну 2020-го.
А загальний різносторонній досвід з обробкою звуку, технікою, музикою та суміжними дисциплінами дозволив доволі глибоко заглибитись у цю сферу.
— Що ви створювали до війни і що в цих системах було для вас найважливішим?
— Та майже все, що я робив, я робив до війни. Першу систему я зробив для себе — влітку 2020 року. Офіційної назви їй не давав, але прижилася назва «Біляші». Результатом був задоволений.
Наступну АС я зробив для того самого друга, через якого зараз служу. На його день народження я сказав: «Не знаю як, але хочу зробити тобі колонки».
Я знайшов хороші компоненти — недорого. Він оплатив лише те, що довелося купувати. За роботу — нуль копійок. Так народився перший символ його майбутнього бару «Спалах».
Після цієї системи вже почалися комерційні проєкти. Фактично вони були за гроші, але заробляти на них не виходило. Зате я отримував досвід, а люди — хороші й оригінальні акустичні системи.
Після цього я створив акустику, яку назвав «Magenta». Я ніколи не повторював жодну АС двічі, тому офіційних назв не давав — приживалися назви за кольорами.
Це був найскладніший і найдорожчий мій завершений проєкт. Його ціна склала 3500 доларів.
Я підтримував зв’язок із власником і знаю, що ця акустика з Дніпра переїхала разом із ним до Відня, а потім — у Болгарію. Він її дуже любив. Інакше не возив би два «гроби» по 70 кг через пів Європи.
А потім я почав мегапроєкт для себе — ще до війни. Після початку повномасштабного вторгнення я продовжив його, але так і не фіналізував. Це рупорна, велика АС з динаміками ручної роботи львівського майстра Леоніда Фляка.
Проби, ітерації, переробки динаміків по кілька разів, сумніви, тести, заміри, прослуховування… Для себе завжди важче робити, бо немає дедлайну. Проте навіть у тих станах, у яких ця АС уже була, — вона вражала. І виглядом, і звуком, і самою суттю. Завершений такий проєкт оцінювався б уже сумою з чотирма нулями.
Протягом війни я завершив ще два проєкти: акустику на динаміку того ж львівського майстра та більшу червону концертну акустику для бару «Спалах».
— Що в цих системах було для вас найважливішим?
— Для мене була важлива новизна в цих проєктах. Я хотів спробувати різні варіанти, різні реалізації, різні підходи. Але окрім цього — я намагався отримати в кожній АС якийсь новий аудіальний досвід.
Також важливі враження слухачів. Дуже приємно, коли акустика справді виділяється з того, що люди слухали.
Мистецтво — це створення чогось нового, політ фантазії.
— Наскільки зовнішній вигляд АС впливає на звук у ваших системах — це більше розрахунок чи інтуїція?
— Зовнішній вигляд моїх АС — це і є інженерія. Усі візуальні складові моїх систем — компроміс між дизайном і акустикою.
Великий рупор — це виключно акустична конструкція, яка супроводжувалась розрахунками й моделюванням. Решта теж зроблена для звуку: щось розраховувалось, щось робилось інтуїтивно, але все — з тією ж метою.
Ви бачите, вони максимально прості, але всередині є купа нюансів і заморочок. Основний принцип такий: мінімум зусиль для дизайну — максимум для звучання.
— Чи сприймаєте ви свої роботи як техніку чи як артоб’єкти?
— Я не можу безпосередньо віднести це до слова «артоб’єкти», але свою діяльність, яка виражається в технічній та візуальній складовій, я вважаю мистецтвом.
Мистецтво — це створення чогось нового, політ фантазії. Тому тут я б радше використовував слово «мистецтво». І зовні, і всередині. Поєднання компонентів, створення оригінальних рішень.
— Чи був момент, коли зовнішній вигляд АС ставав важливішим за «ідеальні» параметри?
— Ні. Це елементарна раціональність. Робити якийсь візуальний елемент лише заради візуального елемента? Щоб що? Збільшити ціну? Ні. Це мій продукт, і я можу робити його таким, як хочу. Мій мінімалістичний дизайн — це візуально оформлені інженерні рішення. 80% інженерії, 20% візуалу.
Я вирішив зайнятись чимось для себе — банально для того, щоб бути в нормальному стані.
— Над яким проєктом ви працюєте зараз?
— Зараз я допрацьовую концепт великої портативної акустичної системи, яку можна надрукувати на 3D-принтері. Зараз вона ще в стані прототипу, і фінальна «вилизана» версія буде зроблена наступною.
Багато хто, побачивши цю колонку, кажуть, що вона схожа на R2D2. І справді — дуже схожа. Але я не мав на думці R2D2, а керувався виключно простотою й можливістю надрукувати конструкцію.
— Як виникла ідея зробити цю АС і чому саме 3D-друк?
— Я давно хотів створити велику портативну АС після того, як тестував прототип системи мого хорошого друга й дуже крутого дизайнера. Він створив геніальний продукт бренду Bentezh, який слугує прообразом того, що зробив я.
Це преміальна, дорога й дуже якісна річ. Корпус цієї АС зроблений із кераміки, а інші деталі виточені з алюмінію, включно з масивним верхнім елементом — дифузором на 360 градусів.
Коли я прийшов у військо, то повністю зупинив свою діяльність у всіх сферах, якими займався в цивільному житті. І протримався так аж до моменту, поки в мене не вийшло піти в заплановану відпустку через адекватні й зрозумілі обставини, які моя психіка відмовилась сприймати раціонально. Я задепресував.
Я працював сумлінно, не залишаючи собі часу на відпочинок, у надії, що це «видно з космосу» і мене нагородять відпочинком. Але в житті працює навпаки: якщо ти потрібен і багато працюєш — ти ще більше працюєш і менше відпочиваєш.
Тому я вирішив зайнятись чимось для себе — банально для того, щоб бути в нормальному стані. Вирішив пропрацювати ідею, яка в мене виникала в голові час від часу. Зробив чорновики, показав дружині — вона підтримала мене й запропонувала зробити колонку до наступної відпустки. Часу було трохи більше місяця.
Я хотів зробити простий проєкт. Хоч щось зробити простим — щоб вистачило сил і наснаги довести це до кінця, не закопуючись у деталі.
Я брав зі своєї бібліотеки досвід і збирав його в цей продукт: коаксіальну конструкцію з дифузором на 360 градусів, калібр динаміків від Bentezh, ручку для АС від Bose — і оформив це у свою інженерну ідею, яка поєднує вдалі рішення в новому вигляді.
— Чому саме 3D-друк?
— По-перше, у нашій бойовій майстерні я зіштовхнувся з друком і почав відповідати за цей напрям. Побачив, які деталі можна друкувати, і виникло питання: «А чи можна надрукувати хорошу колонку?»
По-друге, у мене нема часу на щось інше, окрім друку. Бо навіть дуже проста конструкція на перший погляд вимагає дуже багато часу.
Я не знав, чи буде успіх, чи можливо якісно друкувати такі великі елементи. Цей проєкт був питанням на початку й відповіддю в кінці.
— З якими обмеженнями доводиться працювати і що було найскладнішим?
— Перше — це відсутність часу на це. Але навіть коли цей час з’являвся, то постійно було внутрішнє моральне питання: «А чи можу я цим займатись?» На що знаходилась логічна відповідь: мені потрібен хоч якийсь відпочинок, а це мене наповнює. Хтось дивиться серіали, а я годину після вечірнього душу сидів за комп’ютером і пропрацьовував дизайн, модель.
Складно було наважитись купити для цього принтер. Це недешево, а результат — невідомий.
Інше обмеження — сама специфіка 3D-друку. Принтер не може створити будь-що, моделі мають бути створені саме з розумінням того, як відбувається друк.
Але найскладніше було відпрацювати технологію друку великих деталей.
Першу деталь я друкував багато разів, поки не вийшло. Її зривало, крутило, деформувало. З часом відпрацював технологію й почав друкувати те, що треба.
3D-друк — це цілий техпроцес із великою кількістю змінних. Сумарний час друку всієї АС складає приблизно сім діб.
— Що в цій АС для вас головне — звук, зовнішній вигляд чи сам факт її існування?
— Звук і сам факт її існування. Мені хотілося щось створити — і головне, завершити. І хоч я досі час від часу займаюсь доопрацюванням і налаштуванням, усе одно вважаю перший етап проєкту повністю закритим.
Після мого трирічного проєкту рупорів, який я так і не завершив, у мене був страх. Тому цього разу я робив усе максимально просто — щоб знову повірити в те, що можу доводити речі до кінця.
Зовнішній вигляд — на останньому місці, але це не означає, що я не приділяю йому уваги.
Я просто роблю те, що відчуваю.
— Чи намагались ви зберегти «свій звук» у цьому форматі?
— Коли художник малює картини — це його стиль. Коли артист співає — він теж робить це у своєму стилі. Вони роблять те, що відчувають, і в них виходить в своєму стилі. Тому і я просто робив — а мій стиль є наслідком моєї роботи. Мені подобається певне звучання, і я досягаю його у своїх творіннях.
— Чи змінилось ваше уявлення про «хороший звук»?
— Я доволі добре розумів, що роблю, але зовсім не знав, як звучатиме друкований пластик. Зовсім. Так от, що змінилось, так це ставлення до того, як звучить пластик. Проблема не в пластику — проблема в резонансах і жорсткості. Якщо з усім цим владнати, то звучати буде відмінно. І звучить.
Спершу — бойова робота!
— Як ви визначаєте межу між службою і своїми проєктами?
— Спершу — бойова робота. Ніщо не має заважати бойовій роботі. В основний робочий час я займаюсь службою. А межа між службою і своїм проєктом для мене — це вечірній душ. До нього я займаюсь основною роботою, а після душу йду в кімнату і годинку-другу мрію/створюю. Не завжди служба стоїть «проти» творчості. Я радий, що інколи це навіть тотожні речі.
Інколи я безпосередньо створюю моделі якихось деталей або розробляю інженерні рішення. Та і взагалі… багато що можна робити як художник. Та ж пайка — це окремий вид мистецтва.
Знаєте, моє вміння працювати з 3D-моделями, створювати щось нове й оригінальне для бойової роботи виросло з моєї пристрасті до розробки акустичних систем. Важко знайти межу, але це заняття зробило мене корисним для поточної роботи, і таке відволікання теж є корисним для роботи.
— Для кого ця АС?
— Взагалі я роблю її для дружини. Вона цінує якісний звук і давно хотіла щось подібне. Для себе я теж її робив, бо це мій конект із цивільним життям і спосіб відволіктись, відпочити, проявити свою творчість.
— Чи відчуваєте ви, що створення цієї АС — спосіб залишитись собою?
— Так. Саме так і є. І знаєте, це те, що я хотів у собі перевірити, коли залишав усе в цивільному житті. Мені цікаво було, чи дійсно це для мене важливо і чи повернусь я до цього. Не знаю, чи це спосіб залишитись собою, чи це просто індикатор того, що я все ще той самий.
— Яку акустичну систему ви хотіли б створити після війни?
— Я млію від культури саунд-систем. Це такі звукові «піраміди». Хочу колись зробити таку.
Але взагалі хочеться монетизувати свій досвід і прагнення розробляти акустичні системи, налаштовувати їх, встановлювати, консультувати, слухати. Можливо — у сфері професійного звуку для вечірок і концертів.
Поки навколо війна звужує життя до графіків, роботи й постійної втоми, він продовжує створювати речі, у яких усе ще є місце для творчості. Між бойовою роботою, 3D-друком, інженерією та кількома вечірніми годинами для себе народжуються акустичні системи, що стали не просто технічними проєктами.
Це спроба зберегти в собі людину, яка все ще здатна цікавитись, вигадувати, експериментувати й створювати щось нове навіть тоді, коли весь світ навколо починає жити лише за принципом необхідності.
І саме такі речі зрештою не дають людині втратити себе.
