Звукач: між дронами та акустикою
Звукач — інженер дронової майстерні підрозділу “Ясні Очі”, який створює авторські акустичні системи між бойовою роботою та нічними змінами.
До служби він створював авторські акустичні системи: великі рупорні конструкції, домашній hi-fi, концертну акустику та експериментальні аудіопроєкти.
Сьогодні між бойовою роботою він продовжує створювати звук — уже в зовсім інших умовах. Це розмова про техніку як мистецтво, про творчість під час війни, про втому, пошук себе й потребу залишатись людиною навіть тоді, коли весь світ навколо звужується до роботи, майстерні та коротких моментів тиші.
— Коли ви прийшли на службу і як це рішення для вас виглядало?
— Я прийшов на службу 05.05.2025 — своїми ногами, за власним бажанням. Ще за три тижні до цього моменту я й не підозрював про такий поворот. Але одного ранку запитав, як справи, у свого друга, який нещодавно почав служити в підрозділі, куди згодом пішов і я.
І вже за два дні мою кандидатуру затвердили, а прихід у ТЦК був узгоджений.
— Чим ви зараз займаєтесь на службі?
— Я інженер дронової майстерні. Роблю там усе, що вмію, з того, що потрібно.
— Як виглядає ваш ритм життя зараз?
— Прокинувся на роботі, працюю, сплю. Інколи їздимо в супермаркет — це вже розвага для нас. Бувають дні, коли я пізно ввечері усвідомлюю, що навіть не бачив білого світу. Але як потепліло — почали частіше висовувати писочок, щоб побачити сонце.
Роботи багато, і ми постійно в ній.
Початок
— Як ви почали займатись акустикою і в який момент зрозуміли, що це “ваше”?
— Мені важко сказати, коли саме. Це зерно сиділо в мені дуже давно. Варто лише подивитися, які журнали «Скай» я створював у дитинстві — і все стає ясно.
Батько любив музику, у нас були великі колонки. Думаю, це перейшло мені «по крові» й тільки прогресувало. Наприкінці школи я зацікавився електронною музикою, почав діджеїти, а згодом — писати музику.
Через певний час музику писати перестав, але навички роботи зі звуком залишилися. Почав працювати у сфері запису, створення та монтажу звукових ефектів для анімаційних роликів і реклами. Паралельно дуже цінував хороший звук.
У певний момент мені захотілося мати хороший домашній звук — щоб сісти й кайфонути. Але те, що мені хоча б якось подобалось, коштувало від 1500 доларів і більше. Тобто комплект — це вже мінімум 3000 доларів.
Я так задовбав одного дядька в салоні, що він у якийсь момент сказав:
«Якщо хочеш дешевше — зроби сам».
І в той момент над головою буквально загорілась лампочка. Я тоді реально думав, що зможу зекономити й зробити краще. Це ще й припало на пандемічну ізоляцію… Коротше, я тоді не знав, у яку кролячу нору лізу.
Але стартом можна вважати весну 2020 року.
Загальний різносторонній досвід роботи зі звуком, технікою, музикою та суміжними дисциплінами дозволив мені доволі глибоко зануритись у цю сферу.
— Що ви створювали до війни і що в цих системах було для вас найважливішим?
— Майже все, що я робив, було ще до війни. Першу систему я зробив для себе — влітку 2020 року.
Офіційної назви їй не давав, але прижилась назва «Біляші». Результатом був задоволений.
Наступну АС я зробив для того самого друга, через якого зараз служу. На його день народження я сказав:
«Не знаю як, але хочу зробити тобі колонки».
Я знайшов хороші компоненти за адекватні гроші. Він оплатив лише те, що потрібно було купити. За роботу — нуль копійок. Так народився перший символ його майбутнього бару «Спалах».
Після цієї системи вже почались комерційні проєкти. Формально вони були за гроші, але заробляти на них не виходило. Зате я отримував досвід, а люди — хороші та оригінальні акустичні системи.
Після цього я створив акустику, яку назвав Magenta. Я ніколи не повторював жодну АС двічі, тому офіційних назв не давав — приживались назви за кольорами.
Це був мій найскладніший і найдорожчий завершений проєкт. Їхня ціна склала 3500 доларів.
Я підтримував зв’язок із власником і знаю, що ця акустика з Дніпра переїхала з ним до Відня, а потім — у Болгарію. Він її дуже любив. Інакше не возив би два «гроби» по 70 кг через пів Європи.
А потім я почав мегапроєкт для себе — ще до війни. Після початку повномасштабної війни я продовжив його, але так і не завершив. Це велика рупорна АС із динаміками ручної роботи львівського майстра Леоніда Фляка.
Проби, ітерації, переробки динаміків по кілька разів, сумніви, тести, заміри, прослуховування… Для себе завжди важче робити, бо немає дедлайну. Але навіть у тих станах, у яких ця АС уже була, — вона вражала. І виглядом, і звуком, і самою суттю.
Завершений такий проєкт оцінювався б уже сумою з чотирма нулями.
Протягом війни я завершив ще два проєкти: акустику на динаміку того ж львівського майстра та більшу червону концертну акустику для бару «Спалах».
— Що в цих системах було для вас найважливішим?
— Для мене була важлива новизна. Хотілося пробувати різні варіанти, реалізації, підходи. Але окрім цього — я намагався отримати в кожній АС якийсь новий аудіальний досвід.
Також дуже важливі враження слухачів. Дуже приємно, коли акустика справді виділяється серед усього, що люди слухали до цього.
Форма і звук
— Наскільки зовнішній вигляд АС впливає на звук у ваших системах — це більше розрахунок чи інтуїція?
— Зовнішній вигляд моїх АС — це і є інженерія. Усі візуальні складові моїх систем — компроміс між дизайном і акустикою.
Великий рупор — це виключно акустична конструкція, яка супроводжувалась розрахунками й моделюванням. Решта теж зроблена для звуку: щось розраховувалось, щось робилось інтуїтивно, але все — з тією ж метою.
Вони максимально прості зовні, але всередині — купа нюансів і заморочок. Основний принцип такий: мінімум зусиль для дизайну — максимум для звучання.
— Чи сприймаєте ви свої роботи як техніку чи як артоб’єкти?
— Я не можу напряму назвати це артоб’єктами, але свою діяльність — і технічну, і візуальну — вважаю мистецтвом.
Мистецтво — це створення чогось нового, політ фантазії. Тому тут я б радше використовував слово «мистецтво». І зовні, і всередині. Поєднання компонентів, створення оригінальних рішень — це теж творчість.
Чи був момент, коли зовнішній вигляд АС ставав важливішим за “ідеальні” параметри?
— Ні. Це елементарна раціональність. Робити якийсь візуальний елемент лише заради візуального елемента? Щоб що? Збільшити ціну? Ні.
Це мій продукт, і я можу робити його таким, як хочу. Мій мінімалістичний дизайн — це візуально оформлені інженерні рішення. 80% інженерії, 20% візуалу.
3D-друк і новий проєкт
Над яким проєктом ви працюєте зараз?
— Зараз я допрацьовую концепт великої портативної акустичної системи, яку можна надрукувати на 3D-принтері.
Фото
Зараз вона ще в стані прототипу. Наступною буде вже фінальна, «вилизана» версія.
Багато хто, побачивши цю колонку, каже, що вона схожа на R2D2. І справді — є щось схоже. Але я не мав цього на увазі, а керувався виключно простотою й можливістю надрукувати конструкцію.
Як виникла ідея зробити цю АС і чому саме 3D-друк?
— Я давно хотів створити велику портативну АС після того, як тестував прототип системи мого хорошого друга й дуже крутого дизайнера. Він створив геніальний продукт бренду Bentezh, який став певним прообразом того, що зробив я.
Це преміальна, дорога й дуже якісна річ. Корпус цієї АС зроблений із кераміки, а інші деталі виточені з алюмінію, включно з масивним верхнім елементом — дифузором на 360 градусів.
Коли я прийшов у військо, то повністю зупинив свою діяльність у всіх сферах, якими займався в цивільному житті. І протримався так аж до моменту, коли в мене не вийшло піти в заплановану відпустку через абсолютно адекватні й зрозумілі обставини, які моя психіка відмовилась сприймати раціонально. Я задепресував.
Я працював сумлінно, не залишаючи собі часу на відпочинок, у надії, що це «видно з космосу» і мене нагородять відпочинком. Але в житті працює навпаки: якщо ти потрібен і багато працюєш — ти ще більше працюєш і менше відпочиваєш.
Тому я вирішив зайнятись чимось для себе — банально для того, щоб бути в нормальному стані. Почав пропрацьовувати ідею, яка давно крутилась у голові. Зробив чорновики, показав дружині, вона підтримала мене й запропонувала зробити колонку до наступної відпустки — часу було трохи більше місяця.
Я хотів зробити простий проєкт. Хоч щось зробити простим — щоб вистачило сил і наснаги довести це до кінця, не закопуючись у деталі.
Я брав зі своєї «бібліотеки досвіду» різні рішення й збирав їх у цей продукт: коаксіальну конструкцію з дифузором на 360 градусів, калібр динаміків від Bentezh, ручку від Bose — і оформив усе це у власну інженерну ідею.
Чому саме 3D-друк?
— По-перше, у нашій бойовій майстерні я зіштовхнувся з 3D-друком і почав відповідати за цей напрям. Побачив, які деталі можна друкувати, і виникло питання: «А чи можна надрукувати хорошу колонку?»
По-друге, у мене просто немає часу на щось інше. Навіть дуже проста конструкція на перший погляд потребує величезної кількості часу.
Я не знав, чи це буде успіх, чи взагалі можливо якісно друкувати такі великі елементи. Цей проєкт був питанням на початку й відповіддю в кінці.
З якими обмеженнями доводиться працювати і що було найскладнішим?
— Перше — це відсутність часу. Але навіть коли час з’являвся, постійно виникало внутрішнє моральне питання: «А чи можу я цим займатись?»
І щоразу знаходилась логічна відповідь: мені потрібен хоч якийсь відпочинок, а це мене наповнює. Хтось дивиться серіали, а я годину після вечірнього душу сиджу за комп’ютером і пропрацьовую дизайн та моделі.
Складно було наважитись купити для цього принтер. Це дорого, а результат — невідомий.
Інше обмеження — сама специфіка 3D-друку. Принтер не може створити будь-що. Моделі треба робити з розумінням того, як саме відбувається друк.
Але найскладніше було відпрацювати технологію друку великих деталей.
Першу деталь я друкував багато разів, поки не вийшло. Її зривало, крутило, деформувало. З часом я відпрацював технологію й почав отримувати потрібний результат.
3D-друк — це цілий техпроцес із великою кількістю змінних.
Сумарний час друку всієї АС складає приблизно сім діб.
Що в цій АС для вас головне — звук, зовнішній вигляд чи сам факт її існування?
— Звук і сам факт її існування.
Мені хотілось щось створити — і головне, завершити. І хоч я досі час від часу займаюсь доопрацюванням і налаштуванням, усе одно вважаю перший етап проєкту повністю закритим.
Після мого трирічного проєкту рупорів, який я так і не завершив, у мене з’явився страх. Тому цього разу я робив усе максимально просто — щоб знову повірити в те, що можу доводити речі до кінця.
Зовнішній вигляд тут на останньому місці, але це не означає, що я не приділяю йому уваги.
Що змінилось у звуку
Чи намагались ви зберегти “свій звук” у цьому форматі?
— Коли художник малює картини — це його стиль. Коли артист співає — він теж робить це у своєму стилі.
Так само і я. Я просто роблю те, що відчуваю, а стиль — це наслідок моєї роботи. Мені подобається певне звучання, і я його досягаю у своїх системах.
Чи змінилось ваше уявлення про “хороший звук”?
— Я доволі добре розумів, що роблю, але зовсім не знав, як звучатиме друкований пластик.
І от що справді змінилось — це ставлення до пластику як матеріалу. Проблема не в пластику, а в резонансах і жорсткості. Якщо з цим усім впоратись — звучати буде чудово. І звучить.
Між службою і творчістю
Як ви визначаєте межу між службою і своїми проєктами?
— Спершу — бойова робота. Ніщо не має їй заважати.
У робочий день я займаюсь роботою. А межа між службою і власним проєктом для мене — це вечірній душ. До нього я працюю, а після — йду в кімнату і годину-дві мрію та створюю.
Не завжди служба стоїть “проти” творчості. Я радий, що інколи це навіть тотожні речі.
Буває, я безпосередньо створюю моделі деталей або розробляю інженерні рішення для бойової роботи. Та й узагалі — багато речей можна робити як художник. Навіть пайка — це окремий вид мистецтва.
Моє вміння працювати з 3D-моделями, створювати щось нове й оригінальне для бойової роботи виросло саме з пристрасті до розробки акустичних систем.
Важко знайти чітку межу, але це захоплення зробило мене корисним для нинішньої роботи. І таке відволікання теж є корисним.
Залишитись собою
Для кого ця АС?
— Насправді я роблю її для дружини. Вона цінує якісний звук і давно хотіла щось подібне.
Але й для себе теж. Це мій зв’язок із цивільним життям, спосіб відволіктись, відпочити й проявити творчість.
Чи відчуваєте ви, що створення цієї АС — спосіб залишитись собою?
— Так. Саме так і є.
І знаєте, це те, що я хотів у собі перевірити, коли залишав усе цивільне життя позаду. Мені було цікаво, чи дійсно це для мене важливо і чи повернусь я до цього.
Не знаю, чи це спосіб залишитись собою, чи просто індикатор того, що я все ще той самий.
Після перемоги
Яку акустичну систему ви хотіли б створити після війни?
— Я просто млію від культури саундсистем — цих величезних звукових «пірамід». Дуже хочу колись зробити щось таке.
Фото
А взагалі — хочеться монетизувати свій досвід і прагнення розробляти акустичні системи, налаштовувати їх, встановлювати, консультувати, слухати.
Можливо — у сфері професійного звуку для вечірок і концертів.
