Сестрички подушечки

Ця розповідь про двох сестричок — подушечок. Загалом вони між собою ладнали, але, як і в будь-якій родині, бувало по-всякому. Виготовлені вони були на одній відомій фабриці та дуже якісно. Між собою відрізнялися лише кольорами: одна була жовта, інша — блакитна.

І коли в магазині їх побачила молода жінка, вона вирішила купити обидві для своєї доньки. Дівчинка вже була достатньо доросла — цілих чотири роки. Тато придбав нове, широке ліжко, і, звісно, для нього потрібна була нова подушка, а краще — дві. Та й дівчинка любила вночі крутитися з одного боку на інший.

«От так і буде перекочуватися з блакитної на жовтеньку подушечку», — подумала молода жінка.

Матуся застелила ліжко, поклала подушечки, накинула на себе пальто, взяла сумочку, глянула перед виходом у дзеркало та побігла забирати доньку з садочка.

— Боже, яка краса! Подивись, сестричко, яка чудова кімната, яке затишне місце, широке ліжко, м’якенький матрацик, — із захопленням сказала жовта подушечка.

— Я в захваті! Не можу дочекатися, коли з’явиться наша маленька власниця, — відповіла блакитна подушечка.

І поки подушечки ділилися своїми враженнями, повернулася матуся з дівчинкою.

— Ой, здається, вони вже повернулися! Замри, сестричко, — сказала блакитна подушечка.

І вони застигли в тому положенні, як їх поклала матуся — одна біля одної.

У коридорі матуся щось казала дівчинці. Та у відповідь заплескала в долоньки, розсміялася і підбігла до своєї кімнати, відчинивши двері.

— Ой, яка краса! — радісно вигукнула дівчинка і з розбігу плюхнулася на своє нове ліжечко.

Матуся зайшла слідом і мило посміхалася, дивлячись, як тішиться її донька, катаючись по широкому ліжку та притискаючи подушечки до своїх щічок.

— Вони такі гарненькі, такі м’якенькі, — сказала дівчинка.

— Хай вони тепер будуть твоїми подружками, — мило відповіла матуся.

— Так! Я тепер перед сном буду з ними розмовляти, як зі своїми найкращими подружками.

Ще трохи потішившись, дівчинка встала з ліжка та пішла в іншу кімнату.

— Ти бачила, як вона нам зраділа? — сказала жовтенька подушечка.

— Вона від нас просто в захваті, ми їй дуже сподобались…

— І, до речі, не тільки ви, — раптом почувся голос звідкись знизу.

— Ой! — разом скрикнули подушечки й притиснулися одна до одної.

— Це що було? Звідки цей звук? — тремтячим голосом сказала жовта подушечка.

— Не знаю… А може, нам здалося? Дивись, здається, все тихо…

Подушечки полегшено зітхнули.

— Хух…

— Я ж сказав: не ви одні сподобались дівчинці.

— А-а-а! — закричали подушечки. — Ти що, привид? Де ти? Ми чуємо тебе, але не бачимо! — зарепетували сестрички.

— Я прямо перед вами.

— Де? Тут нікого немає!

— Трошки нижче.

— Та де ж?

— На ліжку.

— Тут, окрім нас, ковдри та матраца, нікого немає…

— От я і є — матрац, — озвався голос, і матрац ледь поворухнувся. — Це я. Я під вами.

— Ой лишенько! А ми так перелякалися… подумали, що в цій чудовій кімнаті водиться привид, — з полегшенням зітхнула жовта подушечка.

— Дозвольте відрекомендуватися, — пролунав інший голос. — Я ковдра!

— А-а-а! — знову скрикнули подушечки. — Та що ж це таке! Ви не могли раніше про себе сказати? — обурилася блакитна подушечка.

А жовта додала:

— У мене все пір’ячко від страху в куточки забилося! Хух… То це вже всі? Всі представилися?

— Ні! Є ще я.

— А ти хто?

— Я ліжко, до вашого відома.

— Ну тепер, здається, всі, — з полегшенням зітхнула блакитна подушечка.

— Тоді дозвольте і нам представитися: ми — сестрички-подушечки, нас сьогодні привезли з магазину.

— Мене привезли прямо з фабрики кілька днів тому, — сказало ліжко.

— А я вже давно в цьому домі, — додала ковдра.

— А мене замовили в інтернеті, — сказав матрац.

— Чудово, от і познайомилися!

Настав вечір, і настав час лягати дівчинці спати. Усі з нетерпінням чекали цього моменту, коли вона ляже в ліжко, вкриється ковдрою і засне міцним сном, а ліжко, матрац, ковдра та подушечки зроблять усе, щоб її сон був спокійним. Така в них робота.

Дівчинка, почистивши зубки, переодягнулася в піжамку і, весело посміхаючись, забігла до своєї кімнати та плюхнулася у своє новеньке ліжечко. Воно їй дуже подобалося: широке, з м’яким матрациком, пухкою ковдрою та двома милими подушечками — синьою та жовтою.

Трохи поніжившись, дівчинка залізла під ковдру і вляглася на подушки. Вона якийсь час переверталася з однієї на іншу, не знаючи, яку обрати, але незабаром сон почав її здолати, і вона заснула.

І заснула вона на блакитній подушечці.

Жовта подушечка здивовано прошепотіла:

— Дивно… чому вона спить не на мені? Я ж старша за тебе на цілу хвилину! Це несправедливо…

— То що я можу зробити, якщо вона сама так вирішила? — відповіла блакитна.

Ці слова образили жовту подушечку.

— Що значить «сама вирішила»? Це ти винна! Вона просто не встигла зрозуміти, хто тут м’якший і пухкіший!

І жовта подушечка обережно підсунулася під голову дівчинки.

— Ось так краще… Спи, моя хороша…

Блакитна подушечка обурилася:

— Ні, це неправильно!

І вона теж обережно підсунулася, повернувши дівчинку до себе.

— Ось так правильно.

— Що?! Як ти посміла? Це моя дівчинка! Вона буде спати на мені!

І сестрички почали по черзі підсовуватися під голову дівчинки, кожна намагаючись, щоб вона лежала саме на ній.

Так тривало майже всю ніч. Коли дівчинка на мить прокидалася, вони завмирали, а щойно вона знову засинала — продовжували свою суперечку.

Зрештою вони втомилися, відсунулися по різні боки ліжка, повернулися одна до одної спинами і навіть не хотіли розмовляти. А дівчинка залишилася лежати посередині ліжка — без подушки під головою.

Увесь цей час за ними спостерігали ліжко, матрац і ковдра. Вони були настільки здивовані, що спершу навіть не могли нічого сказати. Нарешті матрац заговорив:

— Дівчатка, ви ж сестрички… Чому ви сваритеся?

— Це вона винна! — сказала жовта подушечка. — Вона забрала дівчинку до себе!

— Я нічого не забирала, вона сама мене обрала!

— Це ти вигадуєш! Ти спеціально підлізла під неї!

— Дівчатка… дівчатка… — намагалася заспокоїти їх ковдра, але було марно — вони нікого не чули.

І ще деякий час вони сперечалися, поки під ранок нарешті не заспокоїлися.

Дівчинка цієї ночі спала дуже погано, кілька разів прокидалася, і зранку, коли потрібно було вставати в садочок, вона ледь-ледь відкрила очі.

— Донечко моя, ну як тобі спалося? — запитала матуся, відкриваючи штори.

— Ой, ти знаєш, мамусю, щось я не виспалася, — поскаржилася дівчинка.

— Чому, моє сонечко? І чому ти спала не на подушечках?

— Я не знаю… вони від мене втекли, — позіхаючи, сказала дівчинка, сидячи на краю ліжка.

Дівчинка почистила зуби, поснідала та вдяглася, щоб іти в садочок, але все це робила дуже повільно й сонно. Матуся була здивована, що донька не відпочила, і вирішила після того, як відведе її до садочка, обов’язково розібратися, що ж не так із ліжком.

Щойно двері зачинилися, ковдра вирішила продовжити нічну розмову з подушечками.

— Сестрички, дорогенькі подушечки, ви можете мене послухати? — звернулася ковдра.

— Угу… — тихо відповіла жовта подушечка.

— Так, — додала блакитна.

— Ми всі — ліжко, матрац, я, ковдра, і ви, подушечки — створені людьми для того, щоб дарувати їм комфорт і відпочинок. І від нас дуже багато залежить: яким буде їхній день, який буде настрій. Мені завжди дуже приємно бачити, коли вони прокидаються зранку відпочилі та усміхнені. Але сьогодні я цього не побачила… Дівчинка була втомлена й засмучена, і її матуся також занепокоїлася.

Ковдра зробила невелику паузу і м’яко продовжила:

— Ви можете зробити так, щоб дівчинка добре відпочивала. Але для цього між вами має бути злагода і порозуміння. Будь ласка, прислухайтеся до мене.

Подушечки майже одночасно зітхнули. Було зрозуміло, що вони шкодують про минулу ніч.

Першою заговорила жовта подушечка:

— Сестричко, вибач мені, будь ласка, за мою поведінку… Мені просто дуже хотілося, щоб наша власниця заснула на мені. Я навіть злякалася, що вона ніколи до мене не доторкнеться і я буду їй не потрібна…

Блакитна подушечка нічого не сказала. Вона лише підсунулася ближче до сестрички й міцно її обійняла.

— От і чудово, — посміхнувшись, сказала ковдра.

Матуся повернулася додому і перш за все вирішила перевірити ліжко дівчинки. Вона підійшла, торкнулася матраца — він був дуже м’який; ковдра — легка й тепла; кожна подушечка — м’яка та приємна на дотик. Матуся лягла на ліжко, повернулася з одного боку на інший, полежала на одній подушечці, потім на іншій і в якийсь момент навіть почала засинати.

— Дивно… — промовила вона вголос. — Усе так зручно, м’яко та приємно. Чому ж тоді моя донечка так погано спала?

Вона ще трохи постояла біля ліжка, поміркувала, поправила ковдру і пішла займатися своїми справами.

Увечері дівчинка повернулася із садочка. Вона була трохи втомлена і не в дуже гарному настрої. Повечеряла, почистила зуби та пішла спати. Матуся вкрила її ковдрою і побажала спокійної ночі.

— Хай тобі насняться чудові рожеві поні, — сказала вона. Дівчинка дуже любила цих чарівних істот.

— А подушечки більше не будуть від мене тікати? — тихо запитала дівчинка.

— Звісно, ні. Вони ж твої улюблені подружки. Подивись, які вони милі, — усміхнулася матуся.

Дівчинка обійняла одну з подушечок і швидко заснула. Заснула вона знову на блакитній подушечці.

Жовта подушечка лежала поруч і тихим голосом шепотіла:

— Спи, моя мила дівчинко… хай тобі насняться рожеві поні…

Вона повторювала слова матусі. У цей момент дівчинка повернулася на інший бік, лягла на жовту подушечку та обійняла її ручками. Подушечка була в захваті й ніжно «обійняла» її у відповідь.

Протягом ночі дівчинка ще кілька разів поверталася з боку на бік і змінювала подушечки — але вже сама, за власним бажанням.

Зранку дівчинка прокинулася навіть раніше за матусю — бадьора та весела.

— Мамо, я вже встала! Хочу їсти! — вигукнула вона і побігла у ванну.

Матуся була приємно здивована, швидко встала і пішла на кухню.

Через деякий час двері зачинилися — матуся повела дівчинку до садочка.

— Дівчатка, які ж ви молодці! Ви бачили, яка дівчинка сьогодні була щаслива, бадьора і задоволена? Це завдяки вам! — похвалила їх ковдра.

Подушечки радісно притулилися одна до одної, і відтоді вони більше ніколи не сварилися.

КІНЕЦЬ