Творчість і війна: що залишається з нами після зміни життя
Як поєднати службу і творчість? Як змінюється сама людина, її професія, ідентичність? Про це говорили учасники зустрічі у Харківському Хартія-Хабі, які до повномасштабної війни були частиною культурного середовища, а після 2022 року стали служити в Силах оборони України.
У розмові взяли участь Георгій, представник підрозділу «Ясні Очі»; Олег Сердюк «Бербер», учасник гурту «Lюk» та 99 injections, нині представник підрозділу «Ясні Очі»; Євген Гончаров «Айс», співзасновник артпростору «Модуль» та лейблу Dnipropop, представник підрозділу «Ясні Очі»; Дмитро Третяк «3Д», учасник театру «Нафта», ведучий «Радіо Хартія», представник підрозділу «Ясні Очі», який долучився до розмови безпосередньо з позицій.
Говорили про те, що відбувається з людиною, коли її цивільне життя змінюється, творчість зустрічається з військовою службою, а попередні професії та навички отримують нове застосування.
«Відчуваєш себе і коучем, і продюсером, і ментором»
Першим до розмови долучився представник підрозділу «Ясні Очі» Георгій.
Георгію, як вам працюється з такими творчими людьми? Не було реакції: «О боже, вони всі такі творчі, може, прислали б когось простішого?»
Георгій:
Всім добрий вечір. Працювати з такими людьми дуже цікаво. Трохи відчуваєш себе паралельно і коучем, і продюсером, і, не знаю, старшим товаришем — незалежно від віку. Можна сказати, ментором, провідником у військово-армійську галузь для людей, які насправді не мали б бути до неї дотичними.
Якщо чесно, я дуже важко уявляю людей із такою тонкою душевною організацією, з такою емпатією до життя, до подій, до людей у такому середовищі. На мій погляд, це не зовсім їм притаманно. Але далі почуєте самі.
«Змінилося все в житті буквально»
Що сталося з вашою творчістю після того, як ви пішли у військо? Як ви стали військовими? Що зникло, що змінилося? Чи, навпаки, ваша творча особистість проявилася по-новому?
Олег Сердюк «Бербер»:
Давайте я почну. Змінилося все в житті буквально. І бути до цього готовим дуже важко, особливо якщо твоє життя до цього ніяк не було пов’язане з військовою роботою.
Спочатку ти занурюєшся у дуже сувору фізичну і психологічну підготовку. Після цього виринаєш і починаєш згадувати, хто ти і як ти змінився після цієї підготовки.
Потім ти зустрічаєш таких людей, як Георгій, командирів, з якими вже починаєш вибудовувати стосунки. Отримуєш інформацію, як усе це працює і куди ти потрапив.
Це дуже цікавий момент, тому що все, що відбувається у війську, дуже сильно відрізняється від цивільного життя. Але разом із тим ти продовжуєш працювати з такими самими людьми, які до цього теж були цивільними, але якось змінилися. Ти під їхнім впливом теж починаєш змінюватися і ставити собі нові питання.
І через якийсь час повертаєшся до думки: а хто ти тепер?
Ти розумієш, що все-таки відбувається певна трансформація, але ніколи не втрачаєш себе повністю. У тебе є життєвий досвід, є ідеї, цінності. І ти розумієш, що все це тут дуже потрібно. Це не означає, що треба починати життя спочатку.
А що стосується творчості — якщо ставитися до цього поняття ширше, ніж до визначених професій, які вважаються творчими, — творчість проявляється у всьому війську.
Настільки швидкі зміни відбуваються у технічній, військовій, комунікаційній сферах, що без творчого підходу ти навряд чи зможеш швидко адаптуватися до цього.
Твоя налаштованість на швидкі зміни дуже сильно допомагає нестандартно ставитися до задач, нестандартно мислити, намагатися швидко щось реалізувати. Мені здається, це і є та сама творчість, яка дуже важлива у війську.
Євген Гончаров «Айс»:
Я вважаю, що моя трансформація з творчої людини у військового все ще триває. Більше того, вона була досить поступовою.
Від початку вторгнення я активно займався волонтерством, і саме творчість та менеджмент культурних проєктів допомагали мені збирати досить солідні суми для підтримки друзів, які пішли у військо з перших днів.
Поступово я провів, мабуть, близько ста різноманітних концертів та івентів. Найбільше, що ми робили, — у Дніпровському метро організували фестиваль електронної музики. Антон, ти виступав на ньому.
Потім я зрозумів, що роблю замало навіть так, і прийняв рішення долучатися. Обрав класний підрозділ, зв’язався з ними, з’їздив, познайомився. Це були «Ясні Очі». І я зрозумів: так, це мої люди, я піду до них.
І ось я тут уже два роки.
Все ще не військовий-військовий, як я вважаю, але трансформація триває. Військовості стає все більше, але й попередні творчі навички нікуди не діваються.
Співорганізація сьогоднішнього івенту — це все навички з минулого. Контакти з артистами — теж навички з минулого. Підтримка артистів, які продовжують донатити, збирати на підрозділ, на бригаду, на корпус, — це так само з минулого життя.
І це дуже допомагає в теперішньому.
Чи може військовий досвід стати творчістю?
Чи є зараз якийсь ваш військовий досвід, який вплинув на будь-яку творчу ідею? Це може бути радіоефір, івент чи щось інше.
Я не раз чув, що Олег уже декілька разів відхрещувався від свого творчого минулого і казав: «Все, я вже не творча одиниця, я вже не музикант». Але, можливо, за цей час щось трапилося, і ти знову захотів увімкнути ці прекрасні електронні барабани?
Олег Сердюк «Бербер»:
Особисто я не маю бажання повертатися до музики.
Я думаю, це через те, що, коли я потрапив у військо, багато переоцінив у тому, чому саме я займався музикою. І зараз мені цікаві інші речі.
Це нормально, мені здається, для людини — змінювати свої пріоритети в житті, змінювати ідеї. Я розумію, що в мене є інші здібності, які можуть бути реалізовані точно так само творчим способом. Не обов’язково тільки музика.
Індустрія дуже сильно змінилася за той час, поки триває війна. Я не впевнений, що хотів би далі розвиватися саме в цьому напрямку.
Раніше це було, навіть незважаючи на мій вік, більш підліткове бажання уваги. Мені здається, це дуже часто тримає творчих людей на сцені дуже довго.
Але після того, як я почав вкладатися емоційно і фізично у військову справу, я зрозумів, що вже не можу ставитися до цього так само.
Будь-який проєкт може бути мені цікавим, незалежно від того, пов’язаний він із виступом на сцені чи ні.
Тому навряд чи буду повертатися. Поки таких думок немає.
Євген Гончаров «Айс»:
Я знайшов такий невеличкий лайфхак, як усе ж таки поєднувати творчість і військо.
Я став записувати звуки під час служби.
З перших днів, коли потрапив на «Десну», я записував ембієнси. Це називається field recording. Для цього достатньо просто телефону: ти записуєш звуки, як хтось чистить зброю, як ви маршируєте осіннім лісом, як хтось копає бліндаж. Таких варіантів можна робити дуже багато.
Я цим займався і скидав ці звуки Андрію Соколову, який далі писав із них музику для проєкту «Warнякання». Антон писав на це тексти.
І відповідно другий альбом проєкту «Warнякання» буде саме з цими звуками, які записані під час служби, зокрема під час служби в «Хартії».
«Ти починаєш із нуля»
Ви прийшли на військову службу вже з певною вибудуваною ієрархією свого творчого життя. У вас був якийсь багаж, певне паблісіті, а тут ви умовно починаєте з нуля. Як це відчувалося? Чи були проблеми зі сприйняттям цього? Як ви переступили цей поріг?
Олег Сердюк «Бербер»:
Це дуже складна історія, тому що тобі доводиться будувати з нуля процес самоідентифікації.
Ти починаєш замислюватися: що було до цього?
Я дуже щиро включився у всі процеси — і у військову підготовку, і в роботу, яку робив у підрозділі. Тому на початку я трохи забув, чим займався до цього.
Тому що є незакриті задачі, і я можу щось тут зробити. Не обов’язково мені відразу намагатися продовжувати бути музикантом чи айтішником.
На початку ти просто робиш усе, що зараз потрібно, щоб допомогти цій спільноті, цій групі людей ефективніше виконувати ту роботу, яку вони роблять.
І це цікаво, тому що в цей момент відбувається перебудова твоєї особистості. Ти знаходиш щось нове, що вмієш робити, відкриваєш якісь нові перспективи у світогляді.
А після цього, коли вже згадуєш, ким ти був до цього, відбувається певний синтез.
У мене зараз якраз такий період, коли я згадав, що колись ще був айтішником. І якісь речі з того досвіду дійсно важливі: я можу допомогти, робити щось, що оптимізує роботу всередині підрозділу. А це дуже важливо для роботи і для виживання всіх, хто займається військовою справою.
Тобто ви не можете поєднувати музику і службу?
Олег Сердюк «Бербер»:
На мій погляд, дискусія не зовсім про музику, а про творчість взагалі.
У військовій справі творчості дуже багато. І я знаю, скільки творчості є в житті мого командування.
Тому мені здається, що навіть якщо не займатися музикою, творчість залишається з тобою назавжди. Поки йде війна.
Євген Гончаров «Айс»:
Абсолютно погоджуюся з попереднім спікером.
Навіть якщо не вдається займатися музикою чи тим, чим ти займався до цього, твій склад розуму, який часто називають характерним для творчих людей, допомагає по-іншому виконувати складні та нетривіальні задачі.
І саме через такий підхід, як мені здається, ми маємо певну перевагу в дронах, у війні в принципі, бо діємо асиметрично, нестандартно. І це дуже допомагає в нашій боротьбі.
Коли ти потрапляєш у військо, ти будуєш усі відносини, всю довіру, всі нові зв’язки з нуля. Але багаж твого попереднього досвіду, твої творчі здобутки і все інше можуть підтримати тебе в майбутньому.
«Це не про музику. Це про підхід до життя»
Олеже, у тебе був неймовірний інженерно-технічний досвід. Для тих, хто не знає: гурт «Lюk» у Харкові був одним із перших у країні колективів, у якого на сцені з’явився музичний комп’ютер. І це був не просто комп’ютер IBM, Commodore чи Macintosh — це був саморобний комп’ютер, який, якщо не помиляюся, спаяв Олег. Цього комп’ютера звали Ігор.
Були кумедні ситуації, коли до звукорежисера зверталися і казали: «Можна, будь ласка, нашому Ігорю 220 чи джек-джек?»
Потім у проєкті «Юнат» ти поєднував побутові прилади — антени, розетки, лампочки, приладдя для комп’ютерних ігор — і використовував їх як MIDI-контролери.
Чи ці інженерно-технічні задуми зараз якось використовуються у твоїй військовій роботі, якщо про це, звичайно, можна говорити?
Олег Сердюк «Бербер»:
Ти правий, це завжди дуже допомагає.
Ви ж назвали дискусію про творчість, і це не зовсім про музику. Проєкти, які я робив, були десь на межі між музикою і новаторством, вигадуванням нових інструментів. DIY-сцена — це скоріше про підхід.
Я б сказав, про підхід до життя в цілому.
Це не просто спроба здивувати. З одного боку, так, а з іншого — спроба знайти нестандартний підхід до будь-якого процесу, вигадати щось нове, чого тобі не вистачає.
Ти бачиш, що багато якихось технологій існує, багато звуків існує, але хочеться зробити щось своє. У тебе є ідеї — і, звісно, це перекочувало у роботу в підрозділі.
Стільки технічних змін, які відбуваються в нашій технічній команді, мабуть, навіть у комерційній компанії не відбуваються. Просто не вистачає часу на те, щоб перевірити ідеї, гіпотези, протестувати, гарно підготуватися до використання якихось засобів.
Все відбувається тут і зараз. Треба зробити щось, щоб воно було ефективним.
Через це такий підхід, мені здається, завжди буде ефективним — незалежно від того, чим ти займаєшся: музикою, театром чи боротьбою з окупантами.
Євген Гончаров «Айс»:
Багато чого розповідати не можу, але дійсно організаторські навички допомагають у пошуку нестандартних рішень.
Коли в тебе обмежений ресурс, але є задача, тобі треба зробити все, щоб це працювало. Потрібно поєднати кілька факторів, кількох людей, кілька особистостей, щоб вони разом почали діяти як одне ціле заради певної мети.
І це вдається робити завдяки навичкам організатора.
«Усі мої субособистості потроху впливають»
До розмови телефоном просто з позицій долучився Дмитро Третяк «3Д».
Дмитре, у тебе, мабуть, найбільше субособистостей: ти і реп-виконавець, і актор, і радіоведучий. Яка з цих субособистостей найбільше отримала від військового досвіду?
Дмитро Третяк «3Д»:
Усі мої субособистості потроху впливають і потроху знаходять застосування.
Історія з музикою, з репом дозволяє мені більше рефлексувати досвід, який я отримую, перетворювати його у вірші або треки.
Те, що я був театральним актором, у принципі дозволяє мені рухатися швидко, довго, бо я багато працював із тілом, багато працював із голосом. У мене чітка дикція — це теж дуже важливо для бойової роботи. Поставлений голос допомагає.
Є ще трохи досвіду у фасилітаційних тренінгах. Я проводив тренінги для команд, для IT-шників, такі психологічні тімбілдинги. І зараз це теж допомагає, тому що дозволяє бачити людей навколо себе, краще їх розуміти, краще розуміти себе, свої реакції у стресових ситуаціях, у бойових умовах.
Тому, думаю, це потроху з різних сторін допомагає і підкріплює.
«Комарі» та музика з бойового досвіду
Із залу пролунало питання про трек «Комарі».
Дмитро Третяк «3Д»:
Трек «Комарі» — мабуть, перша моя композиція, яку я написав на бойовій посаді.
Там усе було дуже просто. Це було рік тому, влітку. Було дуже багато комарів у посадках. У бліндажі їх була неймовірна кількість. Коли виходиш на вулицю, їх теж дуже багато.
В якийсь момент можна сплутати гудіння комарів і запараноїти, що це летить FPV.
Була ситуація, коли мій побратим вийшов завести генератор. Повернувся і сказав: «Я не завів генератор, тому що мене покусали повністю, з’їли». І повернувся назад у бліндаж.
Я сидів у посадці, думав, розмірковував над життям, і прийшла думка: комарі — це ніби природа теж воює проти росіян. Вони їдять мене, щоб підживитися моєю кров’ю, стати сильними, великими FPV з уламково-фугасною бойовою частиною і полетіти карати росіян за їхні злочини.
Так, власне, і вийшло.
Там основна метафора така: комарі — це FPV. Так само як FPV живляться струмом, комарі живляться кров’ю. І війна теж живиться кров’ю — кров’ю наших захисників, на жаль.
До речі, трек «Кохана, ми вбиваємо людей» зараз слухає дуже багато військових. Я його і писав як трек для військових, щоб вони слухали його в машинах. Так це і відбувається. Хай так буде. І ви теж слухайте та показуйте своїм друзям.
Що таке творчість під час війни?
Окреме питання із залу стосувалося самого поняття творчості.
Чи можете ви перевизначити поняття творчості? У цій дискусії творчість часто звучить як нестандартне вирішення задач або вирішення нестандартних задач. Як із досвіду сьогоднішнього дня ви могли б визначити цю дефініцію?
Георгій:
Дивіться, творчість і дрони, на мою думку, — абсолютно пов’язані речі.
Дрони на війну в першу чергу принесли люди цивільні і, можливо, у переважній більшості своїй — творчі.
Давайте дуже просто розберемо за напрямками.
Умовно, перегони на FPV-дронах були 8–11 років тому. Вони існували у світі, але не були застосовані на війні до того, як настав 2022–2023 рік.
Потім вони почали застосовуватися людьми, яким була не дуже близька класична військова зброя.
Дрони, які росіяни називають «Бабайга», великі важкі ударні бомбери — це теж технологія, яка прийшла з цивільного середовища. В агрокультурі великі дрони використовувалися для роботи на полях ще багато років тому.
І це все привнесли на війну саме цивільні люди, які винаходили різні методи, як можна ефективно протидіяти ворогу, не застосовуючи класичну зброю, до якої вони були менш навчені.
Авіамоделювання, літаки — те саме. Це існувало 8, 10, 15 років тому. І люди, які шукали вихід зі складних ситуацій, шукали, як вирішувати бойові задачі за рахунок інтелекту і технологій, привнесли це у війну.
Зараз це величезні галузі, які розвиваються просто неймовірними темпами. Можна сказати, це одні з технологічних «єдинорогів» сучасної війни.
І все це принесли сюди творчі цивільні люди, які в принципі не були дотичні до війни і не мали військового бекграунду.
Ну що вже казати про «весільні» дрони типу Mavic. Це взагалі no comments. Він усюди на фронті, майже незамінний.
Це дрон, який створювали для того, щоб зняти комерційну рекламу, день народження вашої дитини чи ще щось таке. Але ми пристосували його для виконання бойових задач. І дуже багато людських життів можна вберегти саме завдяки таким застосуванням.
Я вже мовчу про те, що ми можемо зробити з боєприпасу те, що хтось використовує для дому, щоб воно було красивим. А в нас воно летить, вибухає, знищує або знешкоджує ті чи інші засоби ворога.
Тож це все творчість. І це все люди з абсолютно цивільним майндсетом та творчим підходом до своєї роботи.
Олег Сердюк «Бербер»:
Звісно, що на війні більше технічної творчості — саме тієї, де потрібно вирішувати технічні проблеми, коли не вистачає ресурсу на вирішення якихось питань.
Тобто потрібно постійно маневрувати і шукати способи чогось досягнути дуже швидко.
Але існує ще творчість, яка викликає емоції.
Це та творчість, якої начебто немає у військовій справі. Але ось це відео, яке ви бачили, — у ньому багато емоцій.
Це теж творчість.
Євген Гончаров «Айс»:
Я думаю, творчість — це вміння з мінімуму зробити максимум.
Або зробити щось абсолютно нове. Перевинайти щось, переосмислити і зробити так, щоб воно було ще ефективнішим, ніж те, що було до цього.
